1 лютого

Павло́ Ана́нійович Дво́рський — відомий український естрадний співак (тенор) і композитор. Народний артист України. Лауреат премій і фестивалів. Почесний громадянин міста Чернівці.

Народився 1 лютого 1953 року, в селі Ленківці, Кельменецького району, Чернівецької області у селянській родині. Батько — Ананій Кирилович (1915–2005), мати — Вікторія В'ячеславівна (1923–2007). З 1960 по 1970 рік навчався в Ленковецькій середній школі, яку закінчив із золотою медаллю. Одночасно із 1972 року навчався в Кельменецькій музичній школі. З 1971 по 1973 рік військова служба в Угорщині. З 1971 року навчався в Чернівецькому музичному училищі на трьох відділах одночасно: хорово-диригентський, народних інструментів (баян) та вокальний. 1976 року Дворський запрошений до ВІА «Смерічка». У 1979 році в репертуарі «Смерічки» з'явилися перші пісні Дворського — «Стожари» та «Маки для сина». В 1985 році написав відомі хіти «Смерекову хату» і «Писанку». У 1989 році він був третім в жанрі популярної музики на «Червоній руті» в Чернівцях. На початку 1990 року, уряд до дня народження присвоїв Павлові звання заслуженого артиста України. 1994 року Павло Дворський відзначений почесним званням народного артиста України. Виступав як концертний співак, гастролював за кордоном (Італія, Іспанія, Португалія, США, Канада, Російська Федерація та ін..). Записав аудіо альбоми та компакт-диски: «Біла криниця»(1988), «Горнусь до тебе, Україно»(1993), «Товариство моє»(1994), «Автографи любові»(1996), « Забута ікона»(1999), «Будуймо храм»(1990,1999), «Буковинське танго»(1998), «Так починається кохання»(2002), «Молода мелодія»(2003), «Смерекова хата»(2004), «Щастя моє» (2007,2008), «Почуття»(1999), «Стожари»(1995), «Canzoni di passione» (2004). Пісні Павла Дворського виконують метри української естради. У його концертному репертуарі як співака і композитора понад 120 творів. Професійно грає на акордеоні, губній гармошці, трубі, баяні. Павло Дворський — майстер спорту України з настільного тенісу (2003 р.) Брав участь у турнірах в Україні, Росії.

2 лютого

Ма́сниця, Пу́щення, Сиропу́ст Масляна, Колодій, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця — традиційне слов'янське, у тому числі й українське свято, що відзначається протягом тижня (іноді трьох днів) перед Великим постом. Початок нового циклу залицянь і любощів, пошуку пари, з метою продовження роду.

Перші згадки про Масницю в календарях наших предків датуються ІV ст. н.е. (календарі із села Ромашки Київської області та із Лепесівки – сучасної Хмельницької області). Свято активно відзначалося не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимиром у 988 році. Найбільш активного святкування Масниця набула у ІХ-ХІІІ століттях, в часи і на теренах Київської Русі

Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем М'ясниць. Це останній, напередодні Великого посту, тиждень, коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.

Християнська церква додала Масниці у свій календар, проте свято так і не набуло християнського змісту. Але оскільки православ'я достатній час є панівною релігією в Україні, то, з часом, автентична дата святкування Масниць була забута. Н. Дубровський зауважує, що багато масничні обряди є чисто зимовими і не можуть відзначатися навесні. Він вважає, що масничні обряди перейшли з Власія, у якого «і борода в маслі». У Білорусі збереглася приказка: На Власа бери ковшем масла. У Поліссі досі Широкий четвер називають «Власов» або «Волосся».

2 лютого

Євге́н Па́влович Гребі́нка  — український письменник, педагог, видавець. Старший брат архітектора Миколи Гребінки.

Народився 2 лютого 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині (тепер село Мар'янівка Гребінківського району) в сім'ї відставного штаб-ротмістра Павла Івановича Гребінки та його другої дружини Надії Іванівни Чайковської.

Початкову освіту здобув у домашніх умовах. У 1825–1831 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. У гімназії почав писати вірші. 1827 року написав драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись». 1829 року почав працювати над перекладом на українську мову поеми Пушкіна «Полтава». Брав участь у виданні рукописних журналів, складених із учнівських творів М.Гоголя, Н.Кукольника, М.Прокоповича, Г.Гребінки. 1831 року закінчив гімназію. Того ж 1831 року на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові під псевдонімом Е. Гребенкин побачив світ його перший друкований твір — вірш рос. «Рогдаев пир» («Рогдай сидел между друзей…»).

У вересні 1831 року повітове дворянство відрядило Гребінку у званні обер-офіцера у 8-й резервний Малоросійський полк, сформований для придушення польського повстання, але полк з Пирятина не вийшов, і у вересні, після поразки повстанців у Варшаві, Гребінка вийшов у відставку.

1834 року Гребінка переїхав до Петербурга, де восени вийшла його збірка байок «Малороссийские приказки», працює у комісії духовних училищ. 1836 року вийшов переклад поеми Пушкіна «Полтава» українською мовою.

У червні 1835 року Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком.

З 1837 року працює вчителем російської мови у Дворянському полку. Бере участь в організації викупу Т.Шевченка з кріпацтва, збирає твори українською мовою й клопочеться про випуск їх у додатках до журналу «Отечественные записки». Одержавши відмову, із зібраних для додатків матеріалів укладає альманах «Ластівка», який вийшов 27 квітня 1841 року.

1840 року Гребінка допоміг Шевченкові у виданні «Кобзаря». Того ж року в журналі «Отечественные записки» вийшла Гребінчина повість «Записки студента», а в «Утренней заре» — повість «Кулик».

1842 року пише повість «Сеня».

У 1843 році Гребінка відвідав Україну, був у Харкові, разом з Шевченком побував у маєтку Т.Волховської в селі Мосівці. Того ж року в журналі «Отечественные записки» надруковано роман «Чайковський» з епіграфами, взятими із Шевченкових творів.

1844 року Гребінка одружився з Марією Василівною Ростенберг († 15 грудня 1894 р.), у шлюбі з якою у них народилася донька Надія (в заміжжі Базилевська). Того ж року вийшов його роман «Доктор».

1845 року познайомився з П.Кулішем, написав нарис «Петербургская сторона».

У 1847 році відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. Того ж року вийшли повість «Заборов» та «Приключения синей ассигнации». З 1846 року Гребінка почав видавати зібрання своїх прозових творів. До кінця 1848 року він видав вісім томів. Помер Гребінка 3 грудня 1848 року від туберкульозу в Петербурзі. Тіло його перевезли в Убіжище, де й поховали 13 січня 1849 року в сімейному склепі.

3 лютого

Бори́с Ми́колайович Лятоши́нський (3 січня 1895, Житомир — 15 квітня 1968, Київ) — український композитор, диригент і педагог, один із основоположників модернізму в українській класичній музиці.

Неодноразовий член журі міжнародних конкурсів, активний працівник у керівних органах Спілки композиторів України і в Київській консерваторії, Лятошинський виховав нову плеяду композиторів: І. Шамо, В. Сильвестров, І. Карабиць, Є. Станкович, О. Канерштейн.

Нагороджений званнями Заслуженого діяча мистецтв УРСР (1945), народного артиста УРСР (1968), державними преміями СРСР (1946, 1952) та УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1971)

4 лютого

Климе́нт Васи́льович Кві́тка (4 лютого 1880, Хмелів, нині Сумської області — 19 вересня 1953, Москва) — український музикознавець-фольклорист. Чоловік Лесі Українки.

Народився 4 лютого за н. ст. 1880 року в селі Хмелів (теперішньої Сумської області) [сам К. Квітка стверджував неодноразово, що народився у м. Києві, зокрема в нижче вказаній «Автобіографії»] у родині нащадків українських козаків (у ряді публікацій написано про кровні зв'язки з родом Г. Квітки-Основ'яненка — відомого українського письменника, але це не відповідає свідченням самого Климента Квітки з «Автобіографії», яка зберігається в архіві Музею музичної культури ім. М. Глінки в Москві). Його мати була з хутора Фастівці, що за селом Хустянка Смілівської волості. Краєзнавець Феодосій Сахно у книзі „Історія Смілого” засвідчив: „1879 року Марія Михайлівна Фастівець, що мешкала в хуторі Фастівці Смілянської волості, виходила заміж за начальника Хмелівської поштової станції Василя Квітку, а наступного 1880 року народила сина Климента Васильовича, що в 1900 роках став чоловіком Лесі Українки.

6 лютого

Окса́на — жіноче особове ім'я; українська форма імені Ксенія.

У перекладі з грецької мови значення імені Оксана — «мандрівниця», «чужинка». Крім того, часто його трактують як «гостинна».

Відомо, що Оксана є розмовною формою імені Ксенія і широко використовується в Україні як самостійне ім'я.

7 лютого

Степан Степанович Костишин (нар. 7 лютого 1932, Звиняч, Україна) — український вчений у галузі біології, педагог. Доктор біологічних наук (1985), професор (1986). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1990). Дійсний член Інженерних та Екологічних (1993) академій України. Почесний доктор права Саксачеванського університету (1997, Канада).

Степан Костишин народився 1932 року в селі Звинячі Чортківського району Тернопільської області, нині Україна.

Закінчив Буданівську середню школу (1950), Чернівецький університет (1995, нині національний університет, з відзнакою). З 1961 по 1964 р. навчався у аспірантурі при кафедрі фізіології рослин Чернівецького державного університету. В 1966 р. захистив кандидатську дисертацію зі спеціальності «фізіологія рослин» і був прийнятий на викладацьку роботу в Чернівецькому університеті. У 1970—1978 рр. очолював науково-дослідну проблемну лабораторію з вивчення природи гетерозису рослин на кафедрі фізіології рослин. З 1978 по 2002 р. очолював кафедру біохімії. У 1985 р. захистив докторську дисертацію. В 1986 р. присвоєно вчене звання професора по кафедрі біохімії. У 1972—1987 рр. — проректор з наукової роботи, а з 1987 по 2001 р. — ректор Чернівецького національного університету. З 2002 р. очолює кафедру екології та біомоніторингу і є радником ректора університету.