26 лютого

Любоми́р Гу́зар (26 лютого 1933 — 31 травня 2017) — український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Священик, єпископ, кардинал. Верховний архієпископ Львівський, Києво-Галицький, архієпископ-емерит. Народився у Львові, Польща. Представник українського роду Гузарів. 1944 року виїхав до Австрії, 1949 року — до США. Випускник Католицького університету Америки, Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата в Римі, Фордгамського університету. Доктор богослов'я. 1972 року прийняв чернецтво. Був сподвижником Йосипа Сліпого. Голова Львівської архієпархії в Римі. 1993 року повернувся на незалежну Україну, став її громадянином, призначений очільником греко-католицького Києво-Вишгородського екзархату. 2005 року повернув резиденцію голів Греко-католицької церкви до Києва після 450-річної перерви. Ініціював побудову Патріаршого собору Воскресіння Христового на київському Лівобережжі. 2011 року вийшов у відставку, передавши свої повноваження Святославу Шевчуку. Був одним із моральних авторитетів українців у 1990—2010-х роках, членом ініціативної групи «Першого грудня». Помер у Києві, Україна. Похований у київському Патріаршому соборі. Почесний громадянин Тернополя і Львова.

27 лютого

Енріко Кару́зо (27 лютого 1873 — 2 серпня 1921) — італійський оперний співак, тенор.

Енріко Карузо народився 27 лютого 1873 року в Неаполі.

Дебютував у Неаполі в 1895 році. Популярність прийшла до Карузо в 1897 році, коли він виконав в Палермо партію Енцо («Джоконда» Понк'єллі). У 1900 році він вперше виступив на сцені міланського театру Ла Скала (Неморіно в «Любовному напої» Доніцетті); в 1902 році дебютував у лондонському театрі Ковент-Гарден (Герцог у «Ріголетто» Верді). Найбільша слава пов'язана з нью-йоркським театром Метрополітен-опера, провідним солістом якого він був з 1903 по 1920 роки.

Карузо багато записувався — одним з перших серед оперних співаків зафіксував основну частину свого репертуару на грамофонних платівках. Володів голосом неповторного тембру, в якому природне баритонове, оксамитове звучання нижнього і середнього регістрів поєднувалося з блискучими теноровими верхами. Завдяки винятковому володінню диханням, бездоганній інтонації і, головне, високій виконавській культурі став легендою вокального мистецтва ХХ століття, зразком для майбутніх поколінь оперних тенорів.

Карузо з рівним успіхом виконував партії ліричного і драматичного плану, переважно в операх Верді (Герцог, Манріко в «Трубадурі», Річард в «Балі-маскараді», Радамес в «Аїді») і композиторів-верістів (Каніо в «Блазнях» Леонкавалло та інших.). Був першим виконавцем ролей Федеріко («Арлезіанка» Чилеа, 1897), Лоріса («Федора» Джордано, 1898), Джонсона («Дівчина із заходу» Пуччіні, 1910). У концертному репертуарі Карузо основне місце займали неаполітанські пісні.

Енріко Карузо помер вранці 2 серпня 1921 року в Неаполі у віці 48 років від гнійного плевриту.

28 лютого

Степа́н (Стефан) Васи́льович Турча́к (нар. 28 лютого 1938, Мацьковичі — пом. 23 жовтня 1988, Київ) — видатний український диригент.

Народний артист СРСР (1977), заслужений діяч мистецтв, Герой Соціалістичної Праці. Лауреат Шевченківської премії.

Народився в селі Мацьковичі Люблінського воєводства біля міста Перемишль (тепер Польща). Дитинство і юність минули в Дублянах. В 1955 році закінчив Львівське музично-педагогічне училище ім. Філарета Колесси.

Протягом 1955/56 навчального року після закінчення Львівського музично-педагогічного училища ім. Філарета Колесси працював учителем музики і співів у Сокальському педагогічному училищі. Протягом двох років організовував хор, який прославився на Сокальщині своїм виконанням народної пісні, а дівочий ансамбль у 1957 навіть виступав на київській сцені.

У 1957 поступив вчитися у Львівську Консерваторію ім. М. Лисенка на клас диригування Миколи Колесси, яке успішно закінчив у 1962 році.

В 1960–1962 роках — диригент Львівського державного академічного театру опери та балету ім. І. Франка.

1963–1966 та 1973–1977 — головний диригент Державного симфонічного оркестру УРСР, в 1967–1973 та з 1977 — Київського Театру Опери і Балету.

З 1966 року — кервіник симфонічного оркестру та завідувач кафедри оперно-симфонічного диригування Київської консерваторії (з 1973 року — доцент).

Жив у Києві. Помер 23 жовтня 1988 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52). Автор надгробного пам'ятника — скульптор В. Зноба.